|
"Для кожної роботи є свій глядач"
"Для кожної роботи є свій глядач" - стверджує заслужений художник України Олексій Власов.
Олексій не тільки цікавий художник, а й чудовий співрозмовник. За своє життя він багато подорожував. Спілкуючись з ним, ти можеш познайомитись не тільки з його творчістю, але й уявно, і в той же час настільки реально, опинитися в інших країнах, познайомитись з їх звичаями, культурою. Він залюбки розповість про свої враження, пригоди, не забуде при цьому згадати слова декого з великих філософів та пригадати геніальних людей.
Олексій народився на Колимі. Коли йому виповнилось шість років, разом з батьками переїхав до Уфи. Його мрією був вступ до ВДІКу на операторський факультет. Батько подарував йому фотоапарат, і він захопився фотографією, навіть отримав премію за одну з них. У той час він ходив до палацу піонерів. Одного разу викладач запитав його, чи тримав він коли-небудь у руках олівця, та поставив йому намалювати натюрморт, де була балалайка. За свій малюнок Олексій отримав похвалу, але його запитали, чому на інструменті одна кількість струн, а в нього інша. Як розповів сам художник- це його зачепило, і він зайнявся малюванням. Мати віддала сина до художньої школи, де його одразу прийняли до другого класу. Потім -училище і гарантоване направлення до Суріковського інституту. Але тут роль зіграло давнє захоплення художника творчістю Нєстєрова, про якого він багато читав, безкінечно відвідував музеї. І тут йому несподівано випала можливість побувати разом з батьком проїздом у Києві.
Це було неймовірно, бо він міг на власні очі
побачити Володимирський собор з роботами Нєстєрова, Врубеля, Кирилівську та Андріївську церкви, Андріївський узвіз. Власова настільки все це вразило, що він вирішив переїхати туди. Він вступив до Київського художнього інституту на театральний факультет. Але за деякий час відчув, що це не його, і перевівся на живописний. По закінченню другого курсу -літня практика, а саме - подорож на Алтай та море вражень від побаченого. Власов говорить: "Краєвиди там приголомшливі. Уночі жодного дерева нема, як у тарілці - темно, і тільки світні зубці стирчать, як у акули, та світло з нівідкіля, темно і нічого не видно". Такі роботи, які одразу назвали формалізмом, студенти і привезли з практики. їм поставили по двійці, але за що, адже усе було з натури? І все-таки їм пощастило- до них завітав В. Чеканюк, та забрав "практикантів" до себе у майстерню монументального живопису. Але тільки дві монументальні роботи, як признається художник, були ним створені (варенична на Хрещатику (якої вже немає) та мозаїка у Чернігівській області).
Півтора роки в армії, численні поїздки по всьому світу, викладання в Академії, звання Заслуженого діяча мистецтв України... І це далеко не весь перелік того, що встиг зробити Олексій Власов.
Викладати йому завжди подобалось. Після десяти років викладання він пішов з академії, але все одно через деякий час повернувся. "Мої учні, - розповідає Олексій, - стали чудовими художниками. Я викладаю весело та цікаво".
Його своєрідна манера не схожа ні на кого, в чому зізнається сам майстер. Він говорить, що"... охарактеризував би свій стиль, як мінімалізм...". У своїх творах Власов дотримується правила: якомога менше використовувати матеріал -мінімум фарби і більше віддачі. Кожній роботі Власова притаманний свій неповторний стан "душі". Він, як художник різноплановий не тільки за тематикою, а й за манерою, з легкістю береться за вирішення різних задач, починаючи від пейзажів, портретів та закінчуючи роботами з філософським підтекстом та аналогічним трактуванням. Наприклад, роботи на біблійну тему: "Святий Георгій", "Діва Марія". Або зовсім інші - ширяючі фігури та кораблі, міфологічні сюжети, в яких відчувається, як завмирає час, як вічність огортає своєю безкінечністю.
>> галерея
Пейзажі, написані маслом, нагадують пастель. М'які та холодні відтінки, легка туманність, і в той же час якась повітряна атмосфера, стриманість та теплота. Роздивляючись їх, ти ніби поступово переносишся на берег моря, де відчувається, як свіже ранкове повітря прогрівається під
променями пекучого сонця, або як тебе обдуває вітерець з великого лісового озера. Цікаво те, що Власов завжди намагається обирати таке місце та точку розташування, щоб захопити не тільки вид морських просторів і озер, але і обов'язково велику частину берега з його будиночками, деревами, набережними та причалами. Якщо це морський пейзаж, то майже завжди у ньому можна побачити щогли невеличких кораблів, човни та парусники, завдяки яким картини набувають романтичного відтінку.
Власова можна назвати майстром світла. Незрівнянне вміння передавати яскраве жагуче сонце, яке огортає своїми променями фігури натурниць або людей, що сидять під великою парасолькою. Падаючі тіні створюють яскравий контраст.
У своїх натюрмортах Олексій любить "оперувати" предметами, говорить, що це цікавіше, оскільки їх можна "відчувати". Зображені чіткими, навіть "гострими", мазками складки, металеві чайники, керамічні вази, дуже відрізняються від м'яких ліній його пейзажних робіт.
Зовсім інакші за манерою виконання його "Сидячі за столом" та "Жінка в капелюсі". В цих роботах ми можемо побачити, як змішуються різни стилі початку двадцятого століття, помітити деякі рису арт-деко та авангарду.
Своєрідна манера Олексія, коли кожен може знайти в роботах щось своє й побачити саме те, що він хоче побачити - "внутрішню суть". Власов так і говорить: "Якщо в роботу не закладати
"свою внутрішню суть", не хвилюватися, то й ніхто не буде хвилюватися. Але якщо там щось вкладено, хай не так майстерно, але тоді там буде саме та "внутрішня суть".
Говорячи про манеру майстра, не можливо не згадати про його роботи у дусі 50-их-60-их рр., які одразу можна відрізнити від інших. Не дивлячись на те, що вони створювалися набагато пізніше, в них одразу відчувається "дух" того часу.
Вкладаючи у свої роботи внутрішній настрій та "хвилювання", Власов вважає, що треба "...намагатися робити добре, бо погано і саме вийде". А для більшого розуміння "світу" цього митця, ми закінчимо його висловом, який він вимовив з легкою посмішкою на обличчі:
"Гарний художник від поганого відрізняється тим, що у гарного інколи бувають хороші роботи, інколи! А для того щоб вони з'являлися треба працювати". Чим і займається митець, дотримуючись при цьому власних переконань, що в майстерні не треба "пропадати", туди треба приходити тоді, коли тобі є що сказати.
Марія Скоблікова,
Марія Скоблікова, мистецтвознавець.
Власов Олексій
Художники України
Альбом
Київ 2006
©2006
|