Адальберт ЕРДЕЛІ творчий шлях

А.Ерделі Автопортрет.1930р.

Адальберт ЕРДЕЛІ...проростання Всесвіту...

"З самого дитинства інтересували мене дві речі: доброта і краса. Доброту я добачував в любові, а красу в мистецтві. Ці дві мети були і є моїми провідниками на мойому життєвому шляху", - зазначав А.Ерделі в "Автобіографії" 1954 року. Чим керувалися батьки 14 дітей, коли одного з них віддали вчитися? Гадаю, насамперед усвідомленням відповідальності за долю таланту, який вони побачили у сині. І він виправдав їх сподівання: усюди, де вчився Адальберт, він був у числі перших; до того ж, окрім фахових предметів, глибоко вивчав музику, філософію, історію, літературу. Повертаючись на кілька років до рідної домівки, він знову і знову від'їжджає у подорож. "Прагнення до дальшого удосконалення моїх знань... і неспокійлива, іскаюча природна вдача довели мене до того, що переїхав майже цілу Європу. Але хоч би де не був, ... всюди глядав кольори і повітря рідного пейзажу...". Отже, навчання в Будапештському художньому інституті, де Бела Ерделі (угорське ім'я Адальберта було Бела, у Чехословаччині його зватимуть Войта) отримав ґрунтовну академічну підготовку, здалося йому замало. Він їде на студіювання до Мюнхена, й поступово захоплюється мистецтвом німецьких експресіоністів. Там його власний живопис стає більш вільним. Ерделі шанують у мюнхенських художніх колах, він одержує право на персональну виставку в центрі "Гласпаласт". У Мюнхені він створює два автобіографічних романи. На зворотному шляху подорожує Німеччиною та Італією, зачаровується пам'ятками Венеції й Флоренції, захоплюється творами Мікеланджело та Леонардо. Але й це його не вдовольняє, і після трирічної викладацької діяльності в Ужгороді та заснування разом з Й.Бокшаєм власної школи рисунку, він прямує до Парижу, в епіцентр тогочасного світового мистецтва. У Парижі та поблизу нього, у колонії Гаржілес, він знайомиться з провідними художниками, а його твори експонуються поруч з їхніми, разом із живописом Клода Моне. Тут він веде щоденник, який, подібно до мюнхенських романів, сповнений болісних переживань, - від особистих до вселюдських, з візіонерським передчуттям другої світової війни. У Парижі він, здається, знаходить те, що шукав, повертається додому, одружується з Магдаленою, поринає у напружену творчу, викладацьку й суспільну діяльність. Тут він пережив і творчий злет 1930-х років, й гіркі образи останнього десятиліття, які підточили його життєві сили й призвели до передчасної смерті. Що ж спонукало Ерделі - який при своїх здібностях й виключній комунікабельності змігби зробити блискучу кар'єру в будь-якому європейському художньому центрі й стати якщо не "першим серед перших" (як він мріяв), то хоча б одним з перших у світовому художньому процесі, - повернутися додому? "Любов до вітчизни не знає кордонів", - сказав колись Станіслав Єжі Лєц. Такою була і любов Ерделі до Закарпаття. "...І чим більший був той контраст в користь чужини, тим більше полюбив я своє бідне, але прегарне Закарпаття і його добротливий, талановитий, але убогий народ..." ("Автобіографія"). "Я належу своєму народові. Моє мистецтво належить світові" ("Паризький щоденник"). Творчість Адальберта Ерделі можна умовно розділити на чотири періоди:
- навчання в Будапешті та наступна праця в Мукачеві (1911-1922);
- студіювання в Мюнхені та діяльність в Ужгороді (1922-1929);
- студіювання у Парижі та другий ужгородський період (1929-1945);
- останнє десятиліття життя й творчості за умов встановлення радянської влади у Закарпатті (1945-1955).
Виставка у тій чи іншій мірі репрезентує усі ці періоди, а також основні жанри, у яких працював художник (пейзаж, натюрморт, портрет, ню). До будапештського періоду належать п'ять академічних рисунків (портрет, натурниця, що сидить і три оголених натурники), датовані 1912, 1913, 1914 та 1915 роками. Живописні твори цього періоду перебували під впливом реалістичного напрямку в угорському мистецтві (одним з викладачів інституту був учень М.Мункачі - Імре Ревес). Мюнхенський період представлений "Актом" 1926, "Портретом сестри художника" 1927 р. та композицією «У садку» (два останні виконано на батьківщині). Цим творам притаманний досить темний, але насичений колорит, побудований переважно на відтінках коричневих, чорних, вохристих, червоних тонів. Потужна пластика тіла, виліпленого широкими мазками світлих вохристих відтінків ("Акт"), контрастує з насиченими кольорами інтер'єру. Сміливе введення діагональних елементів, асиметрія та фрагментарність зображення, «рвані» контури кольорових плям з пропусками до основи або ґрунту, хвилеподібні нервові мазки, - усе це свідчить про вплив німецького експресіонізму. ("Експресіонізм знайшов у особі Ерделі живописця великої мистецької потенції", - зауважив у 1936 р. чеський художній критик Ярослав Затлоукал). Експресивність буде притаманна й подальшій творчості художника (щоправда, вже дещо в іншій якості), проте вона ніколи не призводитиме до спотворення природних форм. Паризький період представлений на виставці "Паризьким кафе" (1929 - 1931 рр.). Близькими до цього твору є "Алея", "Гірське озеро" та "Портрет єврея", створені, здогадно, на початку 1930-х років. Стилістично ці твори начебто наслідують попередній період. Втім, у "Кафе" вирішення простору вже помітно більш складне та структуроване: композиційним центром картини стає дальній просвіт, стовбури та гілки дерев заокруглюються, скупчення листя та світлотінь на землі формуються у складні об'ємні площини та форми. Ще більш чітким є розподіл мас в "Алеї" та "Гірському озері", що поєднується з насиченим кольором та своєрідним способом передачі дерев довгими перекрученими мазками, що викликають відчуття процесу зростання. Близьке враження справляє і "Натюрморт з букетом квітів" (перша половина 1930-х рр.), де форма бганок драперій створюється довгими гірляндами різноманітних зигзагоподібних мазків. Втім, наслідки паризьких студій найбільш послідовно й яскраво проявилися у роботах художника не одразу, а приблизно з середини 1930-х років. В "Оголеній, що сидить" чітко прослідковується розподіл на об'єми та площини, причому не лише у зображенні тла, але й власне постаті. Більш акцентованим стає локальний темний контур, утворений почасти зигзагоподібною розтушовкою форми. Зигзагоподібні мазки стають тут основним елементом формотворення та живописного почерку: вони буквально проникають у "матерію" твору, варіюють від великих, чітко окреслених на тлі до майже непомітних у передачі тіла. Граничного розвитку цей стиль досягає у пейзажах 1930-х років. В них не можна відділити форму, передачу простору, колір та мазок: усе створюється одночасно, усе перетікає одне в одне, щезає і знову з'являється, викликаючи фізичне відчуття невпинного руху, буяння і росту космічних масштабів. При цьому класична перспектива часом втрачає чинність (що особливо видно в "Ужгородському подвір'ї") - тут діють інші закони гармонії, а простір картини активно "втягує" глядача усередину. У цих творах помітно світлішає колорит: він стає більш чистим і дзвінким, будується не лише на контрастах, але й на нюансах. Вершиною філософського пейзажу майстра можна вважати краєвиди з річкоюУж, особливо чисельні у цей час. Дерева, гори, навіть небо "проростають" у невпинному русі. Проте у водній гладі вони відбиваються розмитими вертикалями ( Це - наче погляд на світ з глибини вічного спокою). У творах цього періоду очевидним є вплив творчості й особистості великого "затворника з Ексу" - Поля Сезанна. Крім стилістичного аналізу, це опосередковано підтверджують і слова самого Ерделі з "Паризького щоденника": "...кульмінаційною точкою магічного мистецтва є Сезанн". Відмовившись від класичної перспективи на користь перцептивної (зумовленої законами сприйняття), цей подвижник живопису, приречений на нерозуміння сучасників, відкинув красивість й правдоподібність заради внутрішньої правди тектоніки й пластики природи, що (як він відчував) знаходиться у процесі вічного створення й творчого пориву. Гадаємо, знайомство з живописом Сезанна дало поштовх розвитку в Ерделі природної перцептивної чутливості, дало йому те, що художник наполегливо шукав впродовж п'ятнадцяти років - здатність відтворювати природу у процесі її становлення. Проте, стиль А.Ерделі залишився цілком оригінальним, оскільки в його основі лежить власна безмежна любов до усього живого. Ряди щільних зигзагоподібних мазків (які раніше ми не зустрічаємо в такому контексті в світовому живописі) стають однією з головних ознак живописного почерку художника цього періоду, переносять акцент з тектонічних розламів живопису Сезанна на живе проростання. (Недарма зигзагоподібні форми у міфологіях світу означали стихію води й стан безперервного розвитку). Цей стиль неможливо скопіювати або механічно наслідувати, - а лише знайти у своїй душі та сприйнятті. Це, зокрема, підтверджується практикою імітації та фальсифікації творів Ерделі. Здебільшого імітатори вибирають саме річкові пейзажі майстра, інтуїтивно відчуваючи, що вони є найбільш характерними для його творчості (подібно краєвидам гори Вікторія або "Купальницям" у творчості Сезанна). Крім того, їх приваблює уявна простота зображальних засобів. Проте, ці фальсифікати можна розпізнати, у першу чергу, за бездумною та бездушною механістичністю прийомів. Прихід радянської влади у західні області України у 1945 році знаменував собою кінець нормального розвитку суспільного та культурного життя. Були репресовані не лише "ідеологічно чужі" художники, - спалювалися і їх твори (як це було у Національному музеї у Львові на початку 1950-х років). Шанований впродовж багатьох років при чехословацькій владі, Ерделі одразу потрапляє у число підозрілих, зазнає брутальних образ і відвертої травлі у пресі. Йому (на відміну від художників традиційного "реалістичного" напрямку) було особливо важко пристосуватися до вимог "соціалістичного реалізму". За бездоганними манерами й доброзичливістю у цей час ховалася людина, яка безкінечно страждає. Болісно читати датовану 1954 роком автобіографію художника, де він ніби виправдовується за свої чисельні закордонні подорожі. Схожу ситуацію пережив інший "парижанин" - М.Глущенко, якому, втім, доля подарувала ще років 10-15 для виходу з кризи. Головною рисою творів А.Ерделі останнього десятиліття поступово стає нейтральний декоративізм на шкоду енергії росту та експресивності вираження. Втім, твори 1950-х років зберігають безперечно високий рівень майстерності, і є так само дорогоцінними для нас.


>> галерея

Володимир Цитович

Київський музей російського мистецтва
Альбом.
Твори з приватних збірок
Київ 2006

©2007