Тетяна ЯБЛОНСЬКА творчий шлях

«Скільки доводиться гаяти часу, щоб збагнути цю просту істину: чим варто було б знехтувати, а що залишити? І чи можливо взагалі це засвоїти? Тому, мабуть, коли ти досяг апогею своєї професії живописця, коли всі з повагою називають тебе «маестро», з сумом думаєш про те, що ти все ще тільки вишукуєш начало». Ці слова видатного румунського живописця Корнеліу Баба цілком можна віднести до творчості Тетяни Нилівни Яблонської, яка, ще замолоду удостоївшись двох Державних премій СРСР, високих почесних звань та нагород, ніколи, ні за яких умов не заспокоювалася на досягнутому. І чи не в цьому найголовніша таємниця, притягальність її полотен. Яблонська прийшла в мистецтво у 1940-ві роки й одразу показала себе живописцем оригінальним та своєрідним. Талановита художниця барвистим світом своїх картин полонить душі шанувальників прекрасного. Є митці «рівні», усталені в своїй творчості. Одразу пізнаємо їхню манеру письма, тему. Яблонська такою ніколи не була. Починаючи від її першої, ще студентської виставки 1940 року (першої такої виставки в історії Київського художнього інституту взагалі), яка мала помітний резонанс, і до сьогоднішнього дня вона —у нестримних пошуках нових шляхів у мистецтві, її творчість — це успіхи, здобутки, розчарування, відкриття, несподіванки, без яких сьогодні не мислимо українського, та й усього радянського образотворчого мистецтва. Кожен новий етап у творчості Яблонської немовби передує тим новим тенденціям, котрі різною мірою, але незмінно згодом проявляються у мистецтві багатьох художників, особливо молодих. Ця потреба нового, прагнення до нових образних якостей і пластичних форм робить її творчість завжди різноманітною, молодою і співзвучною часові. Як і кожне неординарне мистецьке явище, творчість Яблонської не вкладається в прокрустове ложе усталених понять і концепцій. «Феномен новизни», притаманний її пензлеві, завжди дивував дослідників творчих шукань художниці. Та все-таки у несподіваних поворотах, запереченнях знайденого є закономірна послідовність, і весь доробок Яблонської — це певна безкомпромісна цілісність, обумовлена часом та неспокійною вдачею митця, котрого постійно непокоять сумніви щодо власних творінь. ...Ранні, перші відчуття причетності до мистецтва були пов'язані у Тетяни Яблонської з батьком, хранителем Смоленської картинної галереї, а затим учителем малювання у Кам'янці-Подільському. Наділеному від природи неабияким хистом до малярства, йому так і не вдалося здобути справжню освіту, розвинути свій талант. «Незважаючи на невдачі,—згадує Тетяна Нилівна,— батько завжди був великим мрійником. І свою мрію про велике мистецтво він плекав у нас, дітях. Разом із сестрою Оленою ми малювали краєвиди Кам'янця-Подільського, різні предмети, одна одну...» Потім був Київський художній інститут (1935—1941). Перші вчителі — професори А. Черкаський і К. Єлева — сприяли опануванню професійними навиками, заклали основи рисунка та живописного бачення навколишнього світу. У майстерні Ф. Кричевського Яблонська збагнула справжнє ставлення до живопису — живопису кольору і конструкції, кольору і форми, котрі є головними чинниками пластичного мислення. «Насамперед це безперервна робота, постійний пошук нових виражальних засобів, виховання поваги до народних традицій. Кричевський — монументаліст. Мислив образно, об'ємно, масштабно... Ніколи не терпів дрібноти. Навчав студентів уміння осягнути майбутній твір до кінця, визначити найважливіші його контрапункти у змісті й формі». Захоплення Яблонської творчою манерою свого великого вчителя, його вмінням сплавити воєдино досягнення майстрів Відродження, барвистий декор української ікони, пле-нерність живопису імпресіоністів позначається вже на перших академічних постановках («Чоловічий портрет», 1938, «Літня жінка в зимовому пальті», 1937—1938, та ін.), сповнених людяності й одухотвореності. Ціла серія етюдів з'являється під час літньої студентської практики («Колгоспний польовий стан на березі Дніпра», «Жінка з коромислом», «Доярка», всі — 1939). Картина «Колгоспне весілля», яка так і лишилася незакінченою, та етюди до дипломної роботи «Повернення з сіножаті» завершують передвоєнний, сповнений надій і сподівань період творчості Яблонської.


...Восьма республіканська художня виставка 1945 року. Вона призначалася людям, які пережили гіркоту втрат і пізнали тріумф Перемоги. «Ворог наближається» — картина Яблонської, виплекана серцем,— стала однією з кращих в експозиції за глибиною трактування теми війни, розкриття її антигуманної суті. Колона біженців — старих, жінок і дітей, розтягнута по діагоналі в тривожному ритмі постатей. Майже монохромна синьо-сіра колірна гама, розбита подекуди відблисками заграви, об'єднує полотно, створюючи водночас напружений, неспокійний лад; на передньому плані — молода жінка з заснулою дитиною за плечима. Один із трагічних епізодів літа 1941-го. Яблонська, не виділяючи нікого з цієї трагедії, наближаючи постаті до нижнього зрізу полотна, немовби робить глядача співучасником подій, що відбуваються. В картині — горе, страждання, пережите особисто, і загальнолюдське. На відміну від багатьох скороспілих творів, показаних на цій виставці, що здебільшого були даниною актуальності теми, ця експресивна картина витримала випробування часом і увійшла в доробок художниці як невід'ємна його складова. І в своїх подальших полотнах Яблонська ніколи не виділятиме «героя». Вона завжди радітиме життю у найрізноманітніших його добрих проявах. Радітиме у численних зарисовках сцен відбудови зруйнованого Хрещатика, втішатиметься першими променями в етюді-картині «Вийшли на сонечко». Всі ці, як і багато інших, виконаних у перші повоєнні роки творів — «На вулицю хочеться», «Зимове вікно», «У сквері», «Біля басейну», «Вечір на Дніпрі»,— речі глибоко ліричні, зігріті теплом щедрої душі. Яблонську, яка пережила лихоліття війни, неначе дивувало й радувало те, що люди можуть спокійно сидіти на лавці травневого погожого дня, закохуватися; вона вслухається в мирні звуки ще-, і бету пташок і дитячих голосів, вдихає п'янкий аромат свіжо-, зораної землі, квітучих дерев — і все це щиро переносить на полотна, перейняті відчуттям щастя і спокою.


>> тексту


Зв'язок між минулим і сучасним, заглиблення у внутрішній світ персонажів відчуваємо в картині «Життя продовжується» (1971) —творові зворушливому, ліричному, і позначеному глибокими спостереженнями автора. Сьогодні викликає подив те нерозуміння, поверхове неприйняття, з яким ця картина (як, до речі, й «формалістичні» твори декоративного періоду) була зустрінута чиновниками від мистецтва і знята з експозиції; тривалий час вона не виставлялася. Закидали авторові й ігнорування нового («стара хата-розвалюха, старі вдяганки, а вже й у капроні ходять»), і смислове розмежування, протиставлення, відчуження поколінь та всілякі інші гріхи. Картина ж була задумана в Шевченкових місцях, у селі Вільшана; у ній — поглиблення теми вічних загальнолюдських понять, осмислюваних художницею в попередніх творах. Вона — про плинність життя, про наступність поколінь, про дитинство, зрілість та природну мудру старість. Від неї віє теплом і затишком. І не біда, що невістка живе сьогоденням, а старий — спогадами про пережите,— у кожного свої думи, кожного тривожить своє. Яку самому житті, у картині переплетено смуток і радість, втрати і сподіванння, згасання й розквіт. Витончена живописна манера з м'якими, нейтральними тонами, спокійні рефлекси неглибокого тла, поряд з виваженістю, абрисовістю постатей та вікна, що формально їх розділяє й водночас об'єднує (світлий символ), лапідарність композиції і створюють відчуття такого ясного й складного співпереживання. Урочистий реквієм тим, хто загинув на полях війни заради щастя прийдешніх поколінь, роздуми про життя і смерть, про людську пам'ять, про вічність втілено в монументальному, епічному полотні «Безіменні висоти» (1969), де зображено неначе загоєні страшні рани землі — порослі травою вирви від бомб і снарядів, в якому «музика пагорбів звучить величаво, строго і водночас ніжно» '. У цьому творі, що виник як осяяння, як тривожний спалах душі, коли, подорожуючи по місцях боїв за Київ, біля Букринського плацдарму Яблонська побачила в примарному, якомусь ірреальному опроміненні надвечірнього сонця покалічене, пошрамоване тіло землі,— злилися воєдино минуле, сьогоденне й .грядуще. «Безіменні висоти» утвердили в творчості Яблонської історико-героїчний пейзаж, піднесений нею до епічного узагальнення роздумів, переживань і вражень. Виважена, напружена пластика, складний поліхромний колорит (сизі, вохристі, золотисті, брунатно-зеленуваті тони), найтонші нюанси освітлення, що виявляють похмурі тіні, викликаючи драматичні асоціації,— все це створює образ живої землі в її первозданній і рукотворній красі, землі, окропленої потом і политої кров'ю, вічної, як і народ, що такою дорогою ціною заплатив за цю красу. І як продовження цього твору — картина «Тиша» (1975). На етюднику молодого художника поки що чисте полотно, а перед ним — величавий спокій землі, колись покаліченої, а тепер зігрітої теплом мирного сонця, пам'ять якої зберігає скорботу втрат. Художник тільки осмислює свій новий задум — інтимний, особистий, але, безперечно, співзвучний з нашими роздумами та ідеалами. Людина і земля, на якій вона живе і діє, людина і Батьківщина — так можна назвати основну тему Яблонської. Вона сприйняла її від своїх попередників, свого незабутнього вчителя Ф. Кричевського і пронесла через усе своє мистецтво, збагативши новими гранями. В полотна художниці входиш немов у саме життя, разом із нею переживаєш біль і радість, красу і печаль. Нові імпульси, що з'явилися в радянському мистецтві ще в 1960-ті роки, сприяли появі творів, позначених яскраво вираженою громадянськістю, героїкою, новим трактуванням історичних подій. Відбувався процес переосмислення художницьких концепцій, спостерігався новий підхід до багатьох життєвих явищ. В авангарді цього оновлення була і Яблонська. її картини стали в одному ряду з творами Т. Салахова, В. Попкова, П. Никонова, М. Греку, М. Савицького та інших митців. Втім, вона, уважно дослухаючись до нових ідей, осмислюючи напрями, що намічалися, як і кожен справжній майстер, ішла своїм шляхом. Так, осторонь творчих шукань Яблонської залишився поширений тоді «суворий стиль», оскільки він був чужий її образному ладові, філософськи-роздумливому трактуванню обраних тем.


>> тексту


Тетяна ЯБЛОНСЬКА
Живопис.Графіка
Альбом.Автор-упорядник Ігор Бугаєнко
Київ" Мистецтво " 1991

©2006