Тетяна ЯБЛОНСЬКА творчий шлях

продовження
2

У своїх перших «відроджувальних» творах Яблонська ставить і суто пластичні, композиційні завдання. У цей час вона захоплюється імпресіоністами, японським мистецтвом, творчістю Дега. Як чистий сплеск радості, молодої енергії, що ось-ось розрядиться стрімким рухом вперед, сприймається святково-піднесена повнозвучна картина «Перед стартом» (1947), в якій торжество життя звучить у неспокійному ритмі пружних постатей юних лижниць, у дзвінкому сіро-голубуватому колориті, в урочистості самого іскристо-засніженого пейзажу. Яблонська вміє в буденному, звичайному, на перший погляд, мотиві знайти ту міру неповторності й водночас узагальнення, що робить картину зрозумілою та близькою глядачеві, співзвучною його почуттям. ...1949 року з'явився її уславлений «Хліб» — перше полотно художниці, котре принесло їй славу першорядного майстра і стало видатним явищем у радянському образотворчому мистецтві. Цьому творові передувала величезна кількість начерків, ескізів, етюдів, що їх виконала художниця в селі Летава на Поділлі. Напоєний жарким сонцем «Хліб» став наслідком глибоких роздумів і шукань, того творчого окрилення, яке народжує тільки невситима жадоба дії, активного втручання в життя. Герої картини — жінки. 1 це не випадково. Саме вони заступали у війну чоловіків у тилу, разом з ними відбудовували зруйноване народне господарство. Правда життя стала правдою характерів, правдою образів. Складне завдання створити не просто правдиву картину, а річ поетичну, монументальну за змістом і формою було виконане з честю. Увесь підготовчий матеріал, якщо можна так назвати цілком самостійні портретні етюди, не призначався спеціально для майбутнього твору — в картині ми не побачимо жодного конкретного персонажа. Втім, усе, що було спочатку,— то велика робота розуму і серця, переплавлена в образ Хліба, освяченого Працею, що переріс у символ велетенського трудового поступу народу, своєрідний заклик до творчої діяльності (центральна постать — молода жінка, яка обернулася до глядача, неначе запрошує позмагатися в праці). «Хлібові» судилася щаслива доля. Картина немовби увібрала в себе кращі здобутки радянського мистецтва перших повоєнних років і увійшла до золотого фонду образотворчої класики. Художниця завжди з теплотою згадує і нелегку працю над картиною, і те молодече завзяття, той ентузіазм, оптимізм творення, якими було пройняте все навкруг. Глибока інтуїція справжнього майстра підказала їй саме таке вирішення, завдяки якому вдалося уникнути побутописання, здрібнення теми, натуралістичної ілюстративності, як це часто траплялося в ту пору. Епічність трактування цілком відповідала масштабності поставленого завдання. Не окремий факт, не трудовий процес сам по собі привабив Яблонську, а загальне емоційне піднесення народу, яке їй вдалося передати не тільки завдяки достовірності зображуваного, а й насамперед через підпорядкування всіх засобів образотворення показові масштабності того, що відбувається. І монументалізація ретельно проробленої форми, і ноти романтизму та лірики, такі відчутні в загальному мажорі широкого поліфонічного звучання, і, звичайно ж, свіжі, ясні барви, пленерність живопису, колористична цілісність — все це сприяло розкриттю великої теми трудового подвигу народу, котрий пережив лихоліття війни, вистояв і з найскрутні-ших випробувань вийшов переможцем. Ось що через два роки після створення картини розповідала сама художниця: «Влітку 1948 року мені довелося працювати в одному з колгоспів Радянської України — орденоносному колгоспі імені Леніна Чемеровецького району Кам'-янець-Подільської області, який налічує у своєму складі одинадцять Героїв Соціалістичної Праці; 200 членів колгоспу нагороджено орденами й медалями. Мене вразив могутній розмах робіт, дружна, радісна праця людей колгоспного села. Я там ясно відчула, наскільки наше мистецтво в боргу перед нашим великим народом і як воно ще слабко відображає велич і благородство радянської людини...» ' «Хліб», що приніс загальнонародне визнання Яблон-ській, як і інші талановиті картини тих років («Перед стартом», «У парку»), ознаменував новий етап у творчій діяль- ності вже зрілого майстра. Про мир і працю, щастя материнства, юність і мудру старість, про людину сьогоднішнього дня з її болем і радостями розповідає Яблонська у своїх живописних полотнах наступних років.

Вона — завжди сучасна й різноманітна,— у цьому чи не найголовніша якість її творчості. Художниця по-особливому вміє дивуватися, і ця здивованість, піднесеність прояснює бачення життя, переломленого, вияскравленого крізь призму допитливого ока майстра. Цю думку пристрасно висловив Б. Йогансон на обговоренні персональної виставки Яблонської в Москві 1960 року: «Тетяна Нилівна — художник з дивовижними очима... справжній художник, вона вкладає в натуру своє палке до неї ставлення. Перед усім тим, що вона бачить, вона ахає від захоплення і це почуття передає в своїй картині» 2. Характерною рисою художниці є те, що вона сама — найвимогливіший суддя своєї праці, і це позбавляє її фальші, надуманості, мертвих схем, які ніколи не народжували справжнього мистецтва. Яблонська не прийме пізніше своєї «Весни» так, як прийнята була ця картина догідливою критикою у рік її створення (1950); тінь авторського невдоволення ляже і на деякі речі початку 1950-х років (картини «На Дніпрі», «Молодь. Будівельники», камерні твори «Влітку», «Дівчинка з сачком», «Цікава передача», «Перед етюдом» та ін.). Вона глибоко переживатиме спад у своїй творчості, спричинений, зокрема, затиснутими рамками мистецтва того задушливого періоду, коли живописно-пластичні пошуки підмінялися псевдореалістичними політизованими догмами, описовістю та безкрилою натуралістичністю. І все ж істинний талант, внутрішня художня свобода, переконаність проявляли себе попри будь-які хибні привнесення. Поряд з широко визнаними творами Яблонської перших повоєнних років — «Перед стартом», «Хліб», «У парку», інтимно-ліричними, нехай і не бездоганними, а то часом і здрібненими, та зігрітими теплими почуттями жанровими етюдами «Вдома за книгою», «На вікні весна», «Вийшли на сонечко» була написана й невелика за розміром картина «Над Дніпром» (1954), яка і понині дорога художниці. Це не просто пейзаж з фігурами. В ній знайдено той трепетний стан весняної природи, той настрій пробудження, ще якогось невизначеного передчуття, котрі знаходять потаємний емоційний відгук співпереживання в душі глядача. Дніпрові далі, оповиті прозорим квітневим серпанком, вологе небо, що дихає весною, зелена молода травиця, яка пробивається крізь бурі залишки стебел, тендітні молоді дерева, котрі тягнуться вгору, до сонця, голубі тіні, спокійний ритм постатей, вільно розташованих по горизонталі дніпрового обриву, і, нарешті, рух дівчинки, яка рветься від рук батька, спрямований в ту притягальну далечінь,— все це ненав'язливо вводить глядача в безмежний і такий прекрасний світ оновлення. Недарма ця робота так зачарувала Луї Арагона, котрий дав їй високу оцінку. Оновлювальні зрушення, що відбулися в житті і культурі радянського суспільства в 1960-ті роки, не могли не позначитися на творчості Яблонської. Нові образні тенденції, що проявилися в радянському мистецтві, знайшли своє яскраве втілення в картинах Яблонської «Разом з батьком», «Молода мати», «Заручені», «Наречена», «Лебеді», «Літо» та інших. Значну роль у цьому відіграли її подорожі до Вірменії, на Полісся, в Закарпаття, які сприяли глибокому проникненню у національну неповторність і самобутність народного мистецтва. Органічне поєднання індивідуального світосприйняття з безпосередністю народної творчості, що виключає поверхову стилізацію під народне мистецтво, вміння наповнити твір великим змістом, котрий іде від глибини почуття майстрині, рідкісний професійний талант роблять її картини правдивими й переконливими. г Філософські роздуми, глибина і водночас простота трактування пересічну, здавалося б, тему підносять у картинах Яблонської до вершин мистецтва, адекватного правді життя. До народної творчості художниця звертається повсякдень, будучи глибоко переконана, що в кращих її зразках 'втілено віками шліфований світогляд, без осягнення якого не відповісти на сучасні проблеми дійсності; Ось тому її з такою силою приваблюють народні пісні, з любов'ю виконані ужиткові речі, традиційні розписи, а надто живопис Катерини Білокур і Марії Приймаченко. «Мене, як художника, тягне до них якась міцність їхніх життєвих підвалин, ясність поглядів на життя, на обов'язок людини, вироблена віками мудрість. ...Художникові, який прагне знайти грунт у народному мистецтві, треба насамперед відчути в ньому... душу народу, а не тільки суму якихось зовнішніх ознак... Головне — не форма, а суть вираження самого духу народного життя» '. Вона відчула, що «істинне, довгоживуще — традиція народного мистецтва і що професійний художник має в ній черпати натхнення». Від народної творчості у мистецтво Яблонської прийшли декоративність, співучість малюнка, святковість світосприйняття, і це надовго заполонить непересічний темперамент майстра. Яскравий сплав власного бачення світу з щирістю фольклору виллється в торжество «Весілля», що буяє всіма барвами вогненного вихору щастя й радості.

Як наслідок впливу народного мистецтва з'являться картини «Лебеді», «Наречена», «Паперові квіти», «Заручені» та інші. Трактуванню образів, позначених декоративністю, світлоносністю ясних барв, сприяли й тісні контакти Яблонської з майстрами багатої традиціями та своєрідної закарпатської школи (й. Бокшай, Ф. Манайло, А. Коцка, А. Ерделі), які, у свою чергу, живили мистецтво цілющими джерелами народної творчості. Звучність чистих поєднань кольорів, лаконізм, графіч-ність ліній, навіть деяка «лубковість» окремих її полотен не спрощують, проте, ясності задуму. Красу праці на рідній землі, тему спадкоємності поколінь відображено в сповнених гідності образах батька і сина в картині «Разом з батьком»; улюблена художницею тема материнства з ніжністю розкривається у творах «Молода мати», «Мати з дитиною. Щастя» та інших. Яблонська, уникаючи схеми, досягає тієї міри узагальнення, що рівнозначна самій філософії буття. Недаремно ціла серія картин називається «Життя». Нескінченність його, вічність звучить у полотні «Життя продовжується», в якому весняне сонечко зігріває старого та молодицю з немовлям; його глибокий зміст — у «Родоначальниці», яку бачимо з внучам на тлі стіни, завішаної фотографіями синів та дочок — живих і полеглих; воно в «Заручених», «Нареченій», «Відпочинку». Народна першооснова творів цього періоду надихнула поета Івана Драча на низку балад, що органічно доповнюють, розкривають глибинний зміст таких мудрих і чистих, геніально простих сюжетів. Основа соснова, а скляне піткання, Серед ночі — зірки в очі, а сонечко зрання, Поля скляні, блакитняні, межі — дерев'янці, Ходить собі у спідниці чи то у фіранці. Три веселі четвертинки, найстарше — четверте, П'яте гостре, шосте просте, в стіні розпростерте... Несе в пригорщах блакитних Сонце в хату. Кватирки нема, щоб Горе не ввійшло. Несе в пригорщах блакитних Ніч із хати. Кватирки нема, щоб Злагода не вийшла. Якби я досі був у мами, я хотів би бути віконцем. Ця зворушлива «Баладонька-загадонька» до картини «Віконце», де поет схвильовано передає ту щемливо-щиру атмосферу задушевно-теплої сільської домівки, яку у барвах донесла до нас художниця, а також хвилюючі поетичні рядки до творів «Травень», «У гості до внуків», «Лебеді», «Наречена», «Портрет молодого молдаванина», «Вдови», «Стара», «Життя» та інших увійшли до альбома «Тетяна Яблонська», видання якого, на жаль, було припинене на стадії сигнального примірника в сумної пам'яті «застійні» часи. Твори художниці 1960-х років з їхньою розкутістю композиції, фрагментарністю перших планів, декоративністю, яскравістю майже локальних кольорів, властивим народному мистецтву образним ладом, незважаючи на, здавалося б, камерність сюжетів, не викликають враження жанрово-побутового вирішення теми: особисте, інтимне трансформується в них у художньо-змістовні концепції, певні філософські формули, сповнені поетики, за зовнішньою простотою прихована вивірена віками ясність світосприйняття.

>> тексту

Тетяна ЯБЛОНСЬКА
Живопис.Графіка
Альбом.Автор-упорядник Ігор Бугаєнко
Київ" Мистецтво " 1991

©2006